Євген Філь разом зі своєю дружиною Ларисою вже шість років виготовляє футболки з націоналістичними написами. Найвідоміші: «Богу — душа, життя — Україні, а честь — для себе» з малюнком козака з шаблею, «Слава Богу, що я не москаль» і «Воля або смерть».
Також популярні — з портретами Шевченка, Франка, Лесі Українки, Шухевича та Бандери. Пан Євген каже, що продає їх по всій Україні, пропагуючи в такий спосіб українську ідею і традиції.
З подружжям Філь зустрічаюся на другому поверсі ЦУМу. Там вони продають національну символіку та атрибутику, яку самі й вигадують. Найновіший виріб — футболка, присвячена 90-річчю битви під Крутами. Ціни не «кусаються» — у межах 25 грн.
Євген Філь запевняє, що на його футболках ніколи не буде лайки, свастики чи комуністичних символів..
— Молодь має культивувати українські символи, — впевнений чоловік. — Юнаки найчастіше купують футболки із написом «Слава Богу, що я не москаль».
У 2005 році на День міста пан Філь виготовив перші двадцять таких футболок. Тоді їх усі закупили туристи з Харкова.
Утім, свої вироби подружжя Філь продає не тільки в Тернополі.
— Цього року на етнофестивалі «Шешори» було дуже багато москвичів з гарним почуттям гумору, — розповідає Лариса Філь. — Вони казали, що повезуть в подарунок друзям ці футболки і горілку.
Пан Євген каже, що росіяни не повинні ображатися на такий напис. Аби зрозуміти значення слова «москаль», потрібно читати Шевченка. Він вважав, що москаль — це рекрут і найманець.
Ідею написати на футболці «Слава Богу, що я не москаль», запозичили в пана Євгена й інші підприємці.
— Цього року на Сорочинському ярмарку таких футболок було дуже багато, — розповідає Лариса Філь. — Нам навіть показували авторські права на ці написи.
Питаю, чи будуть подавати в суд.
— Ні, — сміються. — Ми не маємо права бути монополістами на українське.
Лариса Філь переконана: коли ідеї починають красти, це означає, що прийшло визнання.
До відділу української символіки підходить покупець Станіслав Журавель. Каже, що навмисно приїхав з Чернігова, аби купити вишиванку. Вона має бути вишита червоними нитками на чорному полотні.
— Мені дуже подобається футболка зі «Слава Богу, що я не москаль», — зауважує чоловік. — Було б добре, якби ще продавали шарфи з фото Степана Бандери. Треба пропагувати українські традиції — бо ми такі ж українці, як і ви, але нас, східняків, комуністи більше гнобили.
Євген Філь був одним з ініціаторів Всеукраїнського фестивалю вишиванки та костюма «Каховские новости», який відбувся 26 серпня минулого року на Співочому полі в Тернополі. А до Дня міста пан Євген з дружиною виготовили тисячу футболок з гербом Тернополя і написом «Я люблю своє місто» на замовлення міської влади.
А загалом національну символіку найактивніше купують заробітчани, молодь і туристи, помітив пан Філь. Якось один португалець закупив усю атрибутику, пісні, книжки і мультфільми про козаків, пригадує продавець відділу символіки Олена Мартушевська.
— Він повторював українською лише одне слово — «козак», — каже вона. — Найбільше йому сподобалася футболка з написом «Воля або смерть». Я не змогла йому пояснити, що означає цей напис. То він наступного дня прийшов вже зі словником і купив декілька таких футболок.
Лариса Філь виходить з-за прилавка і показує мені футболку, яку дуже любить. На ній зображення молодого Шевченка і напис «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями»
— Тернополянкам дуже подобається, — каже. — Однак її не сприймають на Східній Україні.
Вона згадує елегантно вдягнену жінку, яка минулого року в Сорочинцях кивнула на таку футболку і спитала російською, чому на ній такій напис.
— Я відказала, що це не мої слова, а Шевченка, — сміється пані Лариса. — А вона мені зі злістю: а він для чого це написав, взагалі з глузду з’їхав?
Подружжя Філь кажуть, що мають друзів майже у кожній країні світу, куди доля закинула українців. Вони радіють, коли їм вдається переконати хоч одну людину в тому, що українське — це модно і стильно.
Євген Філь разом з дружиною відвідують майже всі фестивалі, які відбуваються в Україні. Найчастіше згадують «Таврійські ігри» в Новій Каховці, на якому побували у 2006 році.
Свою ятку з націоналістичним крамом тернополяни поставили напроти пам’ятника Леніну і підняли біля неї жовто-блакитний стяг. Вранці до них підійшли стильні хлопці з ірокезами і запитали російською, чи є в продажу «дуже крута футболка».
— Я витягнула із сумки одну з портретом Степана Бандери, — розповідає пані Лариса. — На вітрину її не виставляла — боялась, що не всі зрозуміють. Але ті хлопці в один голос вигукнули: «О, клас!».
Там же, біля ятки, вони зняли свої футболки з англомовними написами і вдягнули нові, продовжує жінка. Кричали, що тепер вони справжні українці. Щоправда, жодного слова українською так і не промовили.
Любов Лазука
TheKIEV №6 (від 6.02.2008 р.)